Одяг лемківщини
Чоловік з Лемківщини.
Сорочка скромно вишита спереду, розріз у
ній ззаду; полотняні штани ,.ногавки” з вшитими збоку кольоровими смугами;
ремінь на три пряжки; на плечах широкий плащ ,,чуганя”, темний повстяний
капелюх; взуття
— постоли „кирпці”.
Молодиця з Лемківщини.
Сорочка з тонкого полотна скромно
вишита; спідник з грубшого полотна; рясована спідниця з фабричного мате- ріялу,
прикрашена нашитими стрічками; рясований фартушок відмінного кольору; крайка,
виткана з червоної і білої вовни; безрукавка ,лейбик” з синього сукна,
прикрашений червоною вишивкою; широка біла намітка ,,фа- целик” з
накрохмаленого полотна; на шиї силянка у формі півкола; на спині ,,рубець',
кінці якого звисають спереду; взуття — постоли ,кирпці”.
Узір на рукави жіночої сорочки, вишитий
хрестиками червоними й синіми нитками. Вузькі узори на комір і манжети
Границя Лемківщини на сході проходила
вздовж річки Ослави, а на заході сягала до Попраду. Північна і південна границі
йшли з обох боків уздовж підніжжя Карпат, а саме на півночі біля міст Шимбарк,
Жмигород, Риманів, Сянік. На півдні границю окреслити важко через те, що
словацькі села вздовж річок Ториси, Топлі й Ондави увійшли в лемківську
територію. Лемки населяли середню гористу частину.
По другій світовій війні уряд Польської
республіки переселив лемків. Більшість переїхала на західні українські землі, а
решта — на колишні німецькі над Балтійським морем. Невелика частина
лемків пізніше повернулася у гори.
Лемки любили свою вбогу батьківщину і
протиставилися польським чи словацьким впливам. Вони зберегли свій багатий
фолкльор. На поселеннях вони створили хори, танцювальні групи, різблять по
дереву.
Народне вбрання лемків трохи змінилось.
Вони зберегли домашнє виробництво полотна і сукна, але вживають і фабричні
тканини. їх одяг відмінний від одягу сусідів. На ньому мало вишивки, але
завдяки яскравим тканинам, він дуже мальовничий.
Жіноче вбрання лемківщини
Зачіска і убір голови
Дівчата заплітали одну косу,
вплітаючи червону вовняну стрічку „заплітку” або взористу „баса- банку”. До
церкви й в гостину йшли простоволосі. Тільки восени і взимку пов’язували
вовняну хустку, а вдома при роботі — малу перкалеву.
Під час весілля відбувалися
„почіпчини” — церемоніял, коли молоду завивали як молодицю. Її пов’язували
великою білою хусткою — „фацеликом”. З цього часу жінка завжди покривала
голову.
Жінка ділила волосся на дві частини і
обвивала ними „хімлю” („хомевку”), себто круг із ялівцевого пруття чи ліщини,
обвинений полотном. Поверх того натягала чепець із кольорового матеріалу або
сітки. В деяких околицях він гладкий, а в інших обшитий фальбанками і
кривульками.
Фацелик зроблений із купованого
білого накрохмаленого полотна, скроєного у великий чотирикутник. Вбираючи на
голову, один кут ховали під спід. З обох боків укладали великі крила, спід яких
зібраний на нитку. Один вишитий кінець звисав ззаду нижче стану. На ньому був
вишитий мотив лемківського орнаменту; часом по усьому фацелику вишиті квітчасті
мотиви, а на кінці — китичка квітів.
Для підтримки фацелика жінки
вгорталися у вузьке тонке полотно, переткане на кінцях узором — „рубцем”. Так
одягалися у свято, а в будень носили менші фацелики без „рубця”.
Намисто
У деяких околицях довкола шиї носили
дрібні срібні пацьорки, а нижче них — великий хрест на червоній гарасівці.
Пацьорок було багато і вони творили немов комір. В інших околицях одягали ще й
червоні коралі.
Улюбленою прикрасою лемкинь були
силянки, що їх звали крайками. Спершу їх робили у формі стрічки, нанизуючи
узором дрібні намистини на кінському волоссі. Пізніше силянки виробляли у формі широкого півкола. Вони мали
червоне тло і виплетений іншими кольорами узір. Нижній край викінчували
„гомбичками” (більшими намистинами).
Сорочка
Жіноча сорочка зветься „чах- лик”. Її
шили із тонкого льняного або купованого полотна на неділю, а з грубшого полотна
до роботи. Сорочка сягає до стеген, рукав — за лікоть. Сорочку доповнює
„спідник” із грубшого конопляного полотна, який сягає до колін.
Вишивка сорочки скромна. Уставка (у
лемків зветься „запліччя”) вузька — 2 см, взір геометричний у синьому й
червоному або чорному й червоному кольорі. Комір — „обшивка” застібається
спереду на гудзик чи блискучу спинку (мале дзеркальце) або зав’язується
„застіжкою” з червоної гарасівки. Розріз пазухи закритий широкою стрічкою „ба-
сабанкою”.
Поясний одяг
Спідниця, пошита з вибійки, звалась
„фарбачка” чи „мальованка”. Вибійка — це доморобне полотно з узорами, які
набивали різьбленими дерев’яними дощечками, змащеними синьою олійною фарбою.
Узір вибійки був дуже тривкий. Довжина спідниці — до половини литки.
Коли почали вживати фабричні тканини,
то спідницю шили, як і „фарбачку”, з чотирьох пілок ма- теріялу, лишень трохи
коротшу. Старші носили червону у дрібні квіти, молодші — квітчасті сині або
зелені. На скроєному матеріалі нашивали три ряди кольорових стрічок так, щоб на
спідниці вони припадали вище колін. Підвертали поділ і три пілки рясували:
зволожували водою, укладали дрібні складки, зв’язували й висушували. Одну пілку
лишали гладкою. Вгорі спідницю викінчували обшивкою завширшки у долоню. Гладкий
перед закривали запаскою.
Взимку надівали такі ж спідниці з
білого вовняного матеріалу, прикрашені вище колін стрічками жовтогарячого
кольору.
Безрукавка (лейбик)
Лейбик шили з білого або брунатного
домашнього сукна, опісля із синього купованого матеріалу. Спереду мав виріз,
щоб було видно намисто. Застібався на ґудзики. У деяких околицях для кращого
приталення вшивали ззаду два „клапті”.
Лейбик обводили червоно- жовтим
вишитим рубцем, а спереду вишитими „коліщатками” у два ряди. Між ними
прикріпляли жовті мідні ґудзики, а по краях звисали малі китички з червоної
волічки. Часом замість коліщат пришивали куповані „драбинки” з червоної
волічки.
Дівчата прикріплювали до лейбика
ззаду вгорі широку стрічку „басабанку” або червону вовняну.
Фартушок (запаска)
Фартушок, який називали „запаска”,
був з червоного купованого матеріалу, рясований. Він трошки коротший від
спідниці. До нього пришита внизу фальбанка відмінного кольору, завширшки у три
пальці. У деяких околицях робили фартух з двох однакових хусток; їх зшивали і
також рясували.
Пояс (попружка)
Жінки підперізувались вузькою
„попружкою” з чорної, білої і
Лейбик
червоної вовни, а поверх неї ще
ширшими купованими „крайками”.
Рубець
Рубцем звали вузький кусень тонкого
полотна, мережаний на кінцях, завдовжки 2 м. Його складали дуже дбайливо удвоє
або втроє і закидали на спину. Кінці рубця спадали спереду на обидві руки. Він
підтримував фацелик.
Взуття
До праці лемкині взували постоли
„кирпці”. Взимку взувалися дуже дбайливо: завивали стопу вовняною онучкою,
потім всю ногу залишками вовняних хусток „лишанками”. Поверх них обвивали ногу
смугами полотна.
Постоли прив’язували до ноги вузькими
вовняними шнурами „насторочанками” і намотували поверх щиколотки густо
„наволокою”, себто грубим шнуром із чорної вовни.
У свято взували чоботи — „скірні” з
підківками і цвяшками на зап’ятках.
Верхнє вбрання
Куртак (гунька) це вбрання на
переходову пору року. Скроєне подібно до чоловічої гуньки, лиш більш приталене.
Якщо було з чорного сукна, то на краях прикрашали аплікацією з білого сукна. А
якщо з білого, то прикраси робили чорним і червоним шнуром.
Чоловіче вбрання
лемківщини
Убір голови
Старші підстригали волосся спереду вище
брів, а ззаду воно досягало до шиї. Молодші підстригалися коротше, лишаючи
невеликий чуб спереду.
Улітку носили солом’яний капелюх
„калап”, виплетений із стебел незрілої пшениці або жита. Готові пасма зшивали
майстрі у форму капелюха. Головка капелюха невисока, криси невеликі загнуті з
обох боків. У переходову пору лемки носили повстяний капелюх, опоясаний
ремінцем з червоною випусткою. Парубки обвивали капелюх вовняними кольоровими
шнурками, додаючи ще червоні півнячі пера або металеві квітки. Взимку носили
шапку з овечого хутра з навушниками. Зверху була покрита синім сукном.
Сорочка
Опис крою і шиття сорочки подано в
окремому розділі.
Комір сорочки був переважно стоячий, але
часом і виложистий. Сорочка „навипуст” сягала нижче стеген. Щоб заправляти у
штани, шили коротшу. Спереду застібали її гудзиком „запонкою”.
Чоловічі сорочки вишивали небагато.
Комір і манжети прикрашені стібком „кривулькою” червоним і синім кольорами. На
уставці також були декоративні стібки.
Штани (ногавки)
Улітку носили штани з конопляного
полотна, а взимку з білого домашнього сукна. Полотняні звались „ногавки”, а
зимові — „холошні”.
Викроювали дві ногавиці і сполучали
вгорі клином. Його пришивали декоративним стібком, яким обводили й вирізи
кишень. У холошні вшивали червоні або сині вертикальні смуги „лямпаси”.
Ремінь
У свято підперізувалися ременем з
витисненим узором — „югасом”, завширшки 20-25 см.
У ньому були сховки на гроші, тютюн,
сірники. Застібався на дві або три пряжки. До праці ремінь був вузький, без
узорів.
Безрукавка (лейбик)
Чоловічі безрукавки шили із чорного
домашнього сукна для роботи, а з купованого синього — на свято. Цей лейбик був
до стеген і менше приталений, ніж жіночий. Його підшивали полотном. В ріжних
околицях більш або менш прикрашений. Вздовж країв іде вузький орнамент, вишитий
червоною і зеленою волічкою. Спереду має два ряди мідних гудзиків. По обох боках
безрукавки вишита соснова гілка „косиця”; на кишенях вишивані ланцюжком зірки
та коліщатка.
Взуття
На будень лемки взували постоли —
„кирпці” з гарбованої шкіри. Вони зморщені із зовнішніх боків, а спереду скісно
зшиті. Взимку обвивали стопу онучею, а вище щиколотки на литці — полотном аж
під коліно. Прив’язували постоли до ноги вузькими шнурами „насторочанками”, а
потім грубшими шнурками „наволоками” аж під коліно. Улітку ноги вище щиколотки
не зав’язували. Поверх цього насували „холошні” або штани. До церкви і в
гостину взували чоботи.
Верхнє вбрання
Гунька — це верхнє вбрання на переходову
пору року. Її шили із білого або чорного домашнього сукна. Ззаду мала дві або
три вставлені складки, з обох боків — клини. Сягала до стеген. Білу прикрашали
чорним шнуром, а чорну — чорним і червоним.
Сердак — одяг на зиму. Його шили із
домашнього чорного або брунатного сукна. Крій простий
— до перегнутого по ширині ма- теріялу
додавали з боків рукави і клини. Сягав до колін. Обведений чорним шнуром.
Застібався на одну застібку у стані.
Чуганя — найдавніше і найбільш
притаманне лемкам верхнє вбрання. Це широкий плащ із домашнього сукна, що сягав
нижче колін або й до щиколоток.
З обох боків вшиті клини і рукави.
Широкий комір скроєний з однієї ширини матеріалу, ззаду
Лемко в чугані
сягав нижче стану. Чуганю обводили білим
шнуром, а на кінці коміра був узір, виконаний білим шнурком. З коміра звисали
довгі білі зв’язані тороки. Рукави чугані короткі і внизу зашиті, їх вживали
замість кишень. Чуганю накидали поверх гуні або сердака. В негоду можна було
закинути комір на голову і зав’язати його тороками.
Кожушок — це єдиний хутряний одяг на
Лемківщині. Жіночий сягав до стеген, а чоловічий до колін. Його кроїли із
перегнутої овечої шкіри, робили виріз на шию і розріз спереду. Нижню частину
шили із скісно скроєних шкір. Поли вздовж і ззаду прикрашали квітчастим
орнаментом з волічки.
Немає коментарів:
Дописати коментар