24-25 ГРУДНЯ РІЗДВО БОЖИЧА КОЛЯДИ. СВЯТВЕЧІР

На Святий вечір уся родина і уся худоба мусять бути вдома, бо хто не буде — блукатиме цілий рік. До приходу Сонця-Коляди господарю треба встигнути в час сонячного сходу відчинити брами в клуні, сінешні двері, повідчиняти хліви, комори, стайні, обори та ворота на дорогу.

Разом з Колядою сходять по сонячному промінні на землю Бог урожаю Спас та Бог господарства Велес. Цієї чарівної пори прийдуть до хати й перебуватимуть у снопі-Дідуху аж до Щедрого вечора добрі духи-душі Дідів-Прадідів, опікуни нив та родин, тому на Святу вечерю і для них ставлять порожні миски так кладуть до них ложки. Те ж роблять для відсутніх живих. Усіх їх вітають люди, тварини, рослини, поля і ріки, ліси і гори — вся земля! Та особливо люди чекають на прихід Бога Коляди, провісника долі на весь наступний рік. Це він, Коляда-Сонце, мусить освітити й освятити усе господарство, увесь двір, усю землю.

У час "сходу" господиня повинна встигнути вийняти в печі узвар та кутю й поставити на лавки. Тоді ж виймає з печі книші, книшики, калачі та пісні пиріжки.

Кличем до початку Святої вечері є перша вечірня Зоря. Хто першим у родині побачить Різдвяну зірку, той буде щасливим цілий рік. Натхнені зоряним благословенням, усі вже викупані, причепурені, готові до врочистої події. У хаті чисто прибрано й помито, стіл святково застелений. На столі укладено тонкий шар сіна. Поверх першої скатертини, що для добрих духів, господиня стелить другу — для людей. У чотирьох кутках столу під скатертину господиня обов'язково кладе часник, промовляючи замовляння для очищення оселі.

Господар з господинею запрошують до господи найповажніших гостей:

"Пресвятеє Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі рясні, йдіть до нас на Святу Вечерю — кутю їсти!"

Перший гостенько — ясне Соненько

Другий гостенько — ясний Місяченько,

Третій гостенько — дрібний Дощенько —

Сам милий Господь Бог.

Небесній тріаді господар облаштовує найпочесніше місце в хаті — покуття. Сонце завжди приходить в ризах, повних світла й тепла. Місяць опікується закоханими, тому дівчата звертаються до нього за допомогою, коли хочуть принадити до себе хлопців. Закликають до столу і нищівні сили. Мороза кличуть у вікно:

"Морозе, іди до нас вечерять, та не морозь ні телят, ні ягнят, ні гусей, ні курей". Швидко повечерявши, зараз хапають макогін, б'ють ним у святий стіл у своїй або сусідній хаті і проганяють Мороза:

"Іди, Морозе, на своє місце, щоб не був ти тут, повечерявши".

Господар кличе у двері чи вікно й інших гостей:

"Буйний вітре, палаючі Промені, люта Буре, лихе й зле — йдіть кутю їсти!"

Проказавши тричі, додає:

"Кличу вас! Не йдете, то не йдіть і на жито, пшеницю та всяку пашницю."

Поруч у кутку, ще до сходу сонця, ставлять і снопик жита — Дідух — та кладуть біля нього різні залізні речі, щоби захистити дім від злих сил. Ще з прадавніх часів зберігся звичай, коли господар ховався під час вечері за сніп і питався рідних:

— Чи бачите мене, діти?

Ті хором відповідали:

— Не бачимо!

На це господар відповідав:

— Дай Боже, щоб і другого року не видно було світу за стіжками, за копами та снопами!

У стайнях, оборах, хлівах, клуні, щоб ніяка нечисть не вступила у двір, до худобки та до людей, господар чаклував чарівним зіллям, сипав усюди в господарстві мак-видюк. Стелячи сіно чи солому, господар іржав конем, мукав коровою, бекав вівцею, щоб велася худоба, а в хаті на лавах затикав усі дірки — щоб так роти позатикало ворогам.

Біля снопа-Дідуха ставиться кутя. Кутя — їжа богів, їжа сонця праведного, святих та добрих душ покійників. Книші — теж хліб духів, хоча усе це споживається всіма: і богами, і духами, і людьми. Під час Святвечора п'ється вар, а зерно для куті береться зі снопа-Дідуха, щоб таким чином уся родина причастилася разом зі своїми предками. Біля снопа-Дідуха господиня кладе ще калач з дванадцятьма ріжками. Число дванадцять — божественне, тому на Святий вечір у печі розпалюють живий вогонь з дванадцяти полін, заготовлених дванадцять днів наперед. По всіх хатах цієї ночі горять свічки. Гасити свічку на Святий вечір не можна. Світильник на покуті освітлює дванадцять священних страв — жертовну трапезу на честь бога Коляди: кутю з медом, голубці, вареники, узвар, картоплю з товченим часником, ячмінну кашу, пироги з маком, варену кукурудзу та варені боби. Дванадцятиріжковий калач, як і дванадцять страв, — то все пам'ять про дванадцять священних ночей творіння Всесвіту; їх ставлять тому, що протягом року ясен-місяць оббігає землю дванадцять разів.

У день під Різдво постять, а тому на Святій вечері не повинно бути страв з животини. Єдине, що має бути на столі, — плоди та овочі, квіти і зерна, мед і питво, настояне на травах. У цей Святвечір усе живе повинно радіти златоликому новонародженому. Бог Коляда споглядає, щоб скрізь був повний порядок, бо це він разом з Богами урожаю і багатства піклується про ще більший урожай, а тому жодна худібка в цей вечір не повинна відчути бодай найменшої кривди. На Святвечір усю худібку господар повинен пригостити "святою вечерею" та благословити її хлібом. Опівночі на Різдво корови розмовляють між собою і скаржаться на господаря, якщо він зле їх доглядає. На честь породин сонця Коляди, Всебог поблагословив худобу раз на рік говорити, і почувши її скаргу, може покарати несумлінного.

Лише після всього цього, пильно причинивши двері, бо до кінця вечері ніхто не повинен виходити з хати, господиня накладає в миски страви. Після обов'язкової молитви до Богів і до світу Божого запрошуються на цю вечерю душі Дідів-Прадідів, і всі мовчки починають їсти святвечірні страви. На Святій вечері не можна ні розмовляти, ні вставати води напитися — інакше хотітиметься пити усі жнива. Після вечері діти починають колядувати, а мати дає їм за це гроші та цукерки. Під кінець уся сім'я співає колядки на честь Бога Коляди. Потім мати і батько виряджають дітей рознести трохи куті та інші дарунки до своїх родичів та близьких. Увечері приходять колядники й колядують надворі під вікнами, а в хаті бажають господарям щастя й здоров'я, "повні кошари й великі отари, телички й овечки, зеленого винця й красного молодця".

Світло, яке щороку врочисто дарує людям Коляда-Сонце, — то життєтворяща, всеперемагаюча могутня велич Бога, що й досі кличе з найвіддаленіших часів на Святу Вечерю, де двері для всіх відчинені, де столи для всіх прибрані, — вечеряти!

Джерело:

В.Войтович "Міфи та легенди давньої України"

yazichniku.ru