24-25 ГРУДНЯ РІЗДВО БОЖИЧА КОЛЯДИ. СВЯТВЕЧІР

На Святий вечір уся родина і уся худоба мусять бути вдома, бо хто не буде — блукатиме цілий рік. До приходу Сонця-Коляди господарю треба встигнути в час сонячного сходу відчинити брами в клуні, сінешні двері, повідчиняти хліви, комори, стайні, обори та ворота на дорогу.

Разом з Колядою сходять по сонячному промінні на землю Бог урожаю Спас та Бог господарства Велес. Цієї чарівної пори прийдуть до хати й перебуватимуть у снопі-Дідуху аж до Щедрого вечора добрі духи-душі Дідів-Прадідів, опікуни нив та родин, тому на Святу вечерю і для них ставлять порожні миски так кладуть до них ложки. Те ж роблять для відсутніх живих. Усіх їх вітають люди, тварини, рослини, поля і ріки, ліси і гори — вся земля! Та особливо люди чекають на прихід Бога Коляди, провісника долі на весь наступний рік. Це він, Коляда-Сонце, мусить освітити й освятити усе господарство, увесь двір, усю землю.

У час "сходу" господиня повинна встигнути вийняти в печі узвар та кутю й поставити на лавки. Тоді ж виймає з печі книші, книшики, калачі та пісні пиріжки.

Кличем до початку Святої вечері є перша вечірня Зоря. Хто першим у родині побачить Різдвяну зірку, той буде щасливим цілий рік. Натхнені зоряним благословенням, усі вже викупані, причепурені, готові до врочистої події. У хаті чисто прибрано й помито, стіл святково застелений. На столі укладено тонкий шар сіна. Поверх першої скатертини, що для добрих духів, господиня стелить другу — для людей. У чотирьох кутках столу під скатертину господиня обов'язково кладе часник, промовляючи замовляння для очищення оселі.

Господар з господинею запрошують до господи найповажніших гостей:

"Пресвятеє Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі рясні, йдіть до нас на Святу Вечерю — кутю їсти!"

Перший гостенько — ясне Соненько

Другий гостенько — ясний Місяченько,

Третій гостенько — дрібний Дощенько —

Сам милий Господь Бог.

Небесній тріаді господар облаштовує найпочесніше місце в хаті — покуття. Сонце завжди приходить в ризах, повних світла й тепла. Місяць опікується закоханими, тому дівчата звертаються до нього за допомогою, коли хочуть принадити до себе хлопців. Закликають до столу і нищівні сили. Мороза кличуть у вікно:

"Морозе, іди до нас вечерять, та не морозь ні телят, ні ягнят, ні гусей, ні курей". Швидко повечерявши, зараз хапають макогін, б'ють ним у святий стіл у своїй або сусідній хаті і проганяють Мороза:

"Іди, Морозе, на своє місце, щоб не був ти тут, повечерявши".

Господар кличе у двері чи вікно й інших гостей:

"Буйний вітре, палаючі Промені, люта Буре, лихе й зле — йдіть кутю їсти!"

Проказавши тричі, додає:

"Кличу вас! Не йдете, то не йдіть і на жито, пшеницю та всяку пашницю."

Поруч у кутку, ще до сходу сонця, ставлять і снопик жита — Дідух — та кладуть біля нього різні залізні речі, щоби захистити дім від злих сил. Ще з прадавніх часів зберігся звичай, коли господар ховався під час вечері за сніп і питався рідних:

— Чи бачите мене, діти?

Ті хором відповідали:

— Не бачимо!

На це господар відповідав:

— Дай Боже, щоб і другого року не видно було світу за стіжками, за копами та снопами!

У стайнях, оборах, хлівах, клуні, щоб ніяка нечисть не вступила у двір, до худобки та до людей, господар чаклував чарівним зіллям, сипав усюди в господарстві мак-видюк. Стелячи сіно чи солому, господар іржав конем, мукав коровою, бекав вівцею, щоб велася худоба, а в хаті на лавах затикав усі дірки — щоб так роти позатикало ворогам.

Біля снопа-Дідуха ставиться кутя. Кутя — їжа богів, їжа сонця праведного, святих та добрих душ покійників. Книші — теж хліб духів, хоча усе це споживається всіма: і богами, і духами, і людьми. Під час Святвечора п'ється вар, а зерно для куті береться зі снопа-Дідуха, щоб таким чином уся родина причастилася разом зі своїми предками. Біля снопа-Дідуха господиня кладе ще калач з дванадцятьма ріжками. Число дванадцять — божественне, тому на Святий вечір у печі розпалюють живий вогонь з дванадцяти полін, заготовлених дванадцять днів наперед. По всіх хатах цієї ночі горять свічки. Гасити свічку на Святий вечір не можна. Світильник на покуті освітлює дванадцять священних страв — жертовну трапезу на честь бога Коляди: кутю з медом, голубці, вареники, узвар, картоплю з товченим часником, ячмінну кашу, пироги з маком, варену кукурудзу та варені боби. Дванадцятиріжковий калач, як і дванадцять страв, — то все пам'ять про дванадцять священних ночей творіння Всесвіту; їх ставлять тому, що протягом року ясен-місяць оббігає землю дванадцять разів.

У день під Різдво постять, а тому на Святій вечері не повинно бути страв з животини. Єдине, що має бути на столі, — плоди та овочі, квіти і зерна, мед і питво, настояне на травах. У цей Святвечір усе живе повинно радіти златоликому новонародженому. Бог Коляда споглядає, щоб скрізь був повний порядок, бо це він разом з Богами урожаю і багатства піклується про ще більший урожай, а тому жодна худібка в цей вечір не повинна відчути бодай найменшої кривди. На Святвечір усю худібку господар повинен пригостити "святою вечерею" та благословити її хлібом. Опівночі на Різдво корови розмовляють між собою і скаржаться на господаря, якщо він зле їх доглядає. На честь породин сонця Коляди, Всебог поблагословив худобу раз на рік говорити, і почувши її скаргу, може покарати несумлінного.

Лише після всього цього, пильно причинивши двері, бо до кінця вечері ніхто не повинен виходити з хати, господиня накладає в миски страви. Після обов'язкової молитви до Богів і до світу Божого запрошуються на цю вечерю душі Дідів-Прадідів, і всі мовчки починають їсти святвечірні страви. На Святій вечері не можна ні розмовляти, ні вставати води напитися — інакше хотітиметься пити усі жнива. Після вечері діти починають колядувати, а мати дає їм за це гроші та цукерки. Під кінець уся сім'я співає колядки на честь Бога Коляди. Потім мати і батько виряджають дітей рознести трохи куті та інші дарунки до своїх родичів та близьких. Увечері приходять колядники й колядують надворі під вікнами, а в хаті бажають господарям щастя й здоров'я, "повні кошари й великі отари, телички й овечки, зеленого винця й красного молодця".

Світло, яке щороку врочисто дарує людям Коляда-Сонце, — то життєтворяща, всеперемагаюча могутня велич Бога, що й досі кличе з найвіддаленіших часів на Святу Вечерю, де двері для всіх відчинені, де столи для всіх прибрані, — вечеряти!

Джерело:

В.Войтович "Міфи та легенди давньої України"

yazichniku.ru

5 клас № 12 РИСУВАННЯ ПРЕДМЕТІВ ЦИЛІНДРИЧНОЇ ФОРМИ, ПОДІБНИХ ДО КУЛІ, ТА СКЛАДНОЇ ФОРМИ

5 клас

№ 12

РИСУВАННЯ ПРЕДМЕТІВ ЦИЛІНДРИЧНОЇ ФОРМИ, ПОДІБНИХ ДО КУЛІ, ТА СКЛАДНОЇ ФОРМИ

Мета: ознайомити учнів з правилами зображення кулі, циліндра та предметів кулеподібної, циліндричної та складної форми з урахуванням перспективних скорочень

Оснащення: будь-які графічні матеріали – принести олівці, аркуші паперу; репродукції творів графіки та живопису (на вибір учителя)

Тип уроку: комбінований урок

ХІД УРОКУ

1.      ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

2.      АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

•   3 якою наукою ви познайомилися на попередньому уроці?

•   Що таке перспектива? лінія горизонту?

• Предмети якої форми ви рисували на попередньому уроці? Предмети яких форм, окрім прямокутних, оточують нас у повсякденному житті?

3.      МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

У житті нас оточують предмети не тільки прямокутної, а й інших форм — циліндричної, кулеподібної, складної. Для того щоб зобразити такі предмети, необхідно бути дуже уважним та знати правила зображення таких предметів.

4.      ВИКЛАДЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель. Куля та циліндр належать до тіл обертання. Для того щоб правильно зобразити предмети циліндричної форми, необхідно знати правила зміни форми кола залежно від його розташування щодо лінії горизонту (вище, нижче, на лінії горизонту). Запам'ятайте: чим далі знаходитиметься коло від лінії горизонту, тим більше воно буде «розкрито» для спостерігача, а на лінії горизонту коло перетворюється на пряму лінію.

Навчальна вправа

Учитель. Зобразіть зміни кола залежно від його розташування щодо лінії горизонту. Для цього візьміть аркуш паперу, проведіть лінію горизонту, побудуйте зміни кола у перспективному скороченні. Виконання цієї вправи стане в пригоді для майбутньої роботи, коли ви зображуватимете циліндр.

Фізкультхвилинка

5.      ІНСТРУКТАЖ

Послідовність зображення циліндра

•   Передусім необхідно визначити розташування циліндра щодо лінії горизонту.

•   Визначити розміри циліндра та його пропорції (висоту та ширину).

•   Визначити вісь симетрії (циліндр має симетричну форму).

•   Перпендикулярно до осі симетрії необхідно побудувати вісі верхнього та нижнього овалів.

•   Відповідно до побудованих осей будуються верхній та нижній овали (пам'ятайте, що вони розташовані на різних відстанях від лінії горизонту).

•   Останнім етапом є світлотіньове моделювання форми.

Фізкультхвилинка

Учитель. А тепер навчимося правильно рисувати кулю, поверхню якої побудовано обертанням кола довкола осі. Куля має абсолютно симетричну форму (усі точки, що лежать на поверхні кулі, знаходяться на однаковій відстані від центра). Конструктивна будова кулі у перспективі не є складною, адже з усіх точок зору ми бачимо її контур у вигляді кола. Значно складніше виявити форму кулі засобами світлотіні.

Аналогічно будується будь-яка складна форма, але спочатку її необхідно розділити на прості форми. Кожна проста форма, яка є частиною складної, будується відповідно до законів лінійної перспективи. Необхідно постійно перевіряти пропорції кожної частини, порівнюючи їх одна з одною та з предметом узагалі.

6.      САМОСТІЙНА ПРАКТИЧНА РОБОТА УЧНІВ

Рисування предметів циліндричної, кулеподібної та складної форми

7.      АКУТАЛІЗАЦІЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ

·         Як змінюється коло залежно від відстані до лінії горизонту?

·         Як правильно побудувати циліндр?

·         Як правильно побудувати предмети складної форми?

8.      ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1.    Підбиття підсумків

2.    Визначення завдання для підготовки до наступного уроку: роздивитись удома, як оформлені улюблені книжки; принести альбоми, гуашеві або акварельні фарби, олівці, гумки.

3.    Завершення уроку

 ДЕМОНСТРАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Цікаво знати. Шедеври світового мистецтва

 Берлінгьеро Берлінгьері (?-1236)

На хресті  із Луккі, який зберігається сьогодні в музеї Вілла Гвиніджі, автор залишив напис «BERLINGERIUS ME PINXIT», тобто «Берлингериус меня написал».

Ім’я Берлінгьеро ді Міланезе, (Берлінгьеро-Міланець), було знайдено в документах, в записах 1228 року. В них повідомляється, Берлінгьеро з своїми синами Бонавентурой та Бароне, а також з іншими жителями Луккі з уклали мир з Пізанцями, притому ім’я Берлінгьеро написано «Berlingerius di Melanese il Maius», тобто написано «Berlingerius di Melanese il Maius», тобто «Берлінгьеро з Мілана в старший». В дослідників не було іншого вибору, крім як звести ці імена в одне ціле, тим більше що Бонавентруа та Бароне, сини Берлінгьеро, також були художниками, і про це збереглися свідчення.

Оскільки в середньовічній  Італії панувала патронімія, тобто, ім’я батька ставало прізвищем його дітей, то сини Берлінгьеро носили прізвище Берлінгьери, але прізвище самого Берлінгьеро нам середньовічні джерела не донесли. Можливо, що сім’я ді Миланезі веде своє походження  з Вольтери, так як в архівних документах цього міста був знайдений запис. В якій фігурує ім’я  Берлінгьеро.

Берлінгьеро ді Міланезе був засновником не тільки першої відомої а Тоскані художньої майстерні , але і відомий династії художників. Його сини Бонавентура, Бароне та Марко, працювали в майстерні батька. В архівних документах є свідчення, що Бароне в 1243 р. написав ікону для архидиакона Лукки, в 1256 р. розписав хрест для парафіяльної церкви Казабасчьяне, під Луккою. А в 1282 р. написав «Крест», «Мадонну» та «Св. Андрія» для церкви Сан Андреа в Луцці.

Діяльність майстерні Берлінгьеро не обмежувалася Луккою, із документів відомі замовлення  із Фучеккіо та Пешии, Ареццо і також болонії. Це означає, що майстерня користувалася популярністю та успіхом.

 Берлінгьеро ді Міланезе. "Хрест" Нац. музей Вілла Гвініджі. Сьогодні існують три підписані Берлінгьеро твори: «Хрест» в Нац. музеї Вілла Гвініджі; «Хрест» («Хрест з Фучеккьо») в музеї Сан Маттео, Піза; і залишок розписного хреста, що зберігається в приватній колекції. Решта робіт приписуються йому дослідниками за аналогією в це «Триптих» (Музей мистецтва, Клівленд); «Мадонна з немовлям» (Рейлі, Музей мистецтва Північної Кароліни); «Мадонна з немовлям» (або «Мадонна Стросса», Нью-Йорк, музей Метрополітен); фрагмент розписного хреста (Авіньйон, музей Пті Пале); фрагмент хреста (Ріо де Жанейро, Національний музей) і «Мадонна з немовлям» (Піза, Домський собор).

в творах Берлінгьеро відчувається переважно візантійський вплив. Але замітні його спроби дотримання візантійським зразкам, але вносить дещо своє.  Наприклад, в триптисііз Клівленда, іконографія яка заснована на візантійському прототипі «Богоматір Глікофілуса», видно бажання оживити, олюднити  фігурку Христа-немовляти. На «Хресті з Фучеккіо» не дивлячись на то, що цей хрест різновидність «Христа торжествуючий», образ Христа вже спотворений маскою мук, ніби напорозі майбутнє творіння Джунта Пізано.

5 клас № 11 ЗНАЙОМСТВО З ПЕРСПЕКТИВОЮ, РИСУВАННЯ КУБА І ПРЕДМЕТІВ ПРЯМОКУТНОЇ ФОРМИ

5 клас

№ 11

ЗНАЙОМСТВО З ПЕРСПЕКТИВОЮ, РИСУВАННЯ КУБА  І ПРЕДМЕТІВ ПРЯМОКУТНОЇ ФОРМИ

Мета: ознайомити учнів з поняттям «перспектива», видами перспективи, правилами зображення куба та предметів прямокутної форми з урахуванням перспективних скорочень

Оснащення: будь-які графічні матеріали – принести олівці, гумки та аркуші паперу; репродукція фрески А.Лоренцетті «Алегорія доброго правління», таблиця етапів зображення куба

Тип уроку: комбінований урок

ХІД УРОКУ

1.      ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

2.      МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

·      Чи доводилось вам дивитися на стежку в полі, на рейки, що біжать удалечінь?

Саме про це ми сьогодні поговоримо.

3.      ВИКЛАДЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Перспектива – наука про зображення просторових об’єктів на площині або якій-небудь поверхні відповідно до удаваних скорочень їх розмірів, змін обрисів форми та світлотіньових відносин які спостерігаються в натурі.

Теорія перспективи вперше з’явилася у роботах італійського художника XIV століття Амброджо Лоренцетті, а розробили її в епоху Відродження італійські майстри образотворчого мистецтва та архітектури Леон Баттіста Альберті та Філіппо Бруноллескі.

Альберті ввів поняття: висота рівня погляду (лінія горизонту), точки зору (точка стояння), внутрішніх відстаней картини.

·         Як можна побудувати куб на площині аркуша?

Куб є найпоширенішою і важливішою геометричною фігурою, з якою стикається кожен, хто хоче навчитися малювати. Малюнок куба формує бачення  перспективи і є найважливішим джерелом знань і умінь малювання.

Головне в малюнку куба – передати тривимірність, побудувати його основу з урахуванням перспективного скорочення та ракурсу. А далі просто майже механічно побудувати всі грані, дотримуючи пропорції й перспективну паралельність ліній, що сходяться в точці на лінії горизонту. Звісно, для того щоб усе це виконати , малюнок куба має виглядати конструкцію або, інакше кажучи, прозорим каркасом. Отже малюємо каркас куба.

Фізкультхвилинка

4.      ІНСТРУКТАЖ

Послідовність виконання роботи

·                 Лінія горизонту завжди знаходиться на рівні очей

·                 На аркуші паперу намічаємо лінію горизонту

·                 Визначаємо положення площини, на якій стоїть куб, щодо лінії горизонту

·                 Визначаємо композиційне розміщення зображуваного предмета (куба) на аркуші паперу, ураховуючи визначені відношення висоти та ширини.

·                 Визначаємо просторове положення всіх блоків куба. Легкими тонкими лініями намічаємо та будуємо всі грані куба, ураховуючи перспективні скорочення

·                 Після побудови куба переходимо до роботи в тоні

5.      САМОСТІЙНА ПРАКТИЧНА РОБОТА УЧНІВ

Рисування куба і предметів прямокутної форми з урахуванням перспективних скорочень

6.      АКУТАЛІЗАЦІЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ

·         Що таке перспектива? Лінія горизонту?

·         Хто першим застосував у своїй роботі явище перспективи7

·         Які художники першими дали визначення поняття «перспектива»?

·         Як правильно зобразити предмети прямокутної форми, ураховуючи перспективні скорочення (назвати етапи роботи)?

7.      ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1.    Підбиття підсумків

2.    Визначення завдання для підготовки до наступного уроку: роздивитись удома предмети циліндричної та складно форми; принести олівці, гумки та аркуші паперу

3.    Завершення уроку

ДЕМОНСТРАЦІЙНИЙ  МАТЕРІАЛ

Цікаво знати. Культурні та національні традиції.Одяг Лемківщина.

Одяг лемківщини

Чоловік з Лемківщини.

Сорочка скромно вишита спереду, розріз у ній ззаду; полотняні штани ,.ногавки” з вшитими збоку кольоровими смугами; ремінь на три пряжки; на плечах широкий плащ ,,чуганя”, темний повстяний капелюх; взуття

— постоли „кирпці”.

Молодиця з Лемківщини.

Сорочка з тонкого полотна скромно вишита; спідник з грубшого полотна; рясована спідниця з фабричного мате- ріялу, прикрашена нашитими стрічками; рясований фартушок відмінного кольору; крайка, виткана з червоної і білої вовни; безрукавка ,лейбик” з синього сукна, прикрашений червоною вишивкою; широка біла намітка ,,фа- целик” з накрохмаленого полотна; на шиї силянка у формі півкола; на спині ,,рубець', кінці якого звисають спереду; взуття — постоли ,кирпці”.

Узір на рукави жіночої сорочки, вишитий хрестиками червоними й синіми нитками. Вузькі узори на комір і манжети

Границя Лемківщини на сході проходила вздовж річки Ослави, а на заході сягала до Попраду. Північна і південна границі йшли з обох боків уздовж підніжжя Карпат, а саме на півночі біля міст Шимбарк, Жмигород, Риманів, Сянік. На півдні границю окреслити важко через те, що словацькі села вздовж річок Ториси, Топлі й Ондави увійшли в лемківську територію. Лемки населяли середню гористу частину.

По другій світовій війні уряд Польської республіки переселив лемків. Більшість переїхала на західні українські землі, а решта —   на колишні німецькі над Балтійським морем. Невелика частина лемків пізніше повернулася у гори.

Лемки любили свою вбогу батьківщину і протиставилися польським чи словацьким впливам. Вони зберегли свій багатий фолкльор. На поселеннях вони створили хори, танцювальні групи, різблять по дереву.

Народне вбрання лемків трохи змінилось. Вони зберегли домашнє виробництво полотна і сукна, але вживають і фабричні тканини. їх одяг відмінний від одягу сусідів. На ньому мало вишивки, але завдяки яскравим тканинам, він дуже мальовничий.

Жіноче вбрання лемківщини

Зачіска і убір голови

Дівчата заплітали одну косу, вплітаючи червону вовняну стрічку „заплітку” або взористу „баса- банку”. До церкви й в гостину йшли простоволосі. Тільки восени і взимку пов’язували вовняну хустку, а вдома при роботі — малу перкалеву.

Під час весілля відбувалися „почіпчини” — церемоніял, коли молоду завивали як молодицю. Її пов’язували великою білою хусткою — „фацеликом”. З цього часу жінка завжди покривала голову.

Жінка ділила волосся на дві частини і обвивала ними „хімлю” („хомевку”), себто круг із ялівцевого пруття чи ліщини, обвинений полотном. Поверх того натягала чепець із кольорового матеріалу або сітки. В деяких околицях він гладкий, а в інших обшитий фальбанками і кривульками.

Фацелик зроблений із купованого білого накрохмаленого полотна, скроєного у великий чотирикутник. Вбираючи на голову, один кут ховали під спід. З обох боків укладали великі крила, спід яких зібраний на нитку. Один вишитий кінець звисав ззаду нижче стану. На ньому був вишитий мотив лемківського орнаменту; часом по усьому фацелику вишиті квітчасті мотиви, а на кінці — китичка квітів.

Для підтримки фацелика жінки вгорталися у вузьке тонке полотно, переткане на кінцях узором — „рубцем”. Так одягалися у свято, а в будень носили менші фацелики без „рубця”.

Намисто

У деяких околицях довкола шиї носили дрібні срібні пацьорки, а нижче них — великий хрест на червоній гарасівці. Пацьорок було багато і вони творили немов комір. В інших околицях одягали ще й червоні коралі.

Улюбленою прикрасою лемкинь були силянки, що їх звали крайками. Спершу їх робили у формі стрічки, нанизуючи узором дрібні намистини на кінському волоссі. Пізніше силянки виробляли у формі широкого півкола. Вони мали червоне тло і виплетений іншими кольорами узір. Нижній край викінчували „гомбичками” (більшими намистинами).

Сорочка

Жіноча сорочка зветься „чах- лик”. Її шили із тонкого льняного або купованого полотна на неділю, а з грубшого полотна до роботи. Сорочка сягає до стеген, рукав — за лікоть. Сорочку доповнює „спідник” із грубшого конопляного полотна, який сягає до колін.

Вишивка сорочки скромна. Уставка (у лемків зветься „запліччя”) вузька — 2 см, взір геометричний у синьому й червоному або чорному й червоному кольорі. Комір — „обшивка” застібається спереду на гудзик чи блискучу спинку (мале дзеркальце) або зав’язується „застіжкою” з червоної гарасівки. Розріз пазухи закритий широкою стрічкою „ба- сабанкою”.

Поясний одяг

Спідниця, пошита з вибійки, звалась „фарбачка” чи „мальованка”. Вибійка — це доморобне полотно з узорами, які набивали різьбленими дерев’яними дощечками, змащеними синьою олійною фарбою. Узір вибійки був дуже тривкий. Довжина спідниці — до половини литки.

Коли почали вживати фабричні тканини, то спідницю шили, як і „фарбачку”, з чотирьох пілок ма- теріялу, лишень трохи коротшу. Старші носили червону у дрібні квіти, молодші — квітчасті сині або зелені. На скроєному матеріалі нашивали три ряди кольорових стрічок так, щоб на спідниці вони припадали вище колін. Підвертали поділ і три пілки рясували: зволожували водою, укладали дрібні складки, зв’язували й висушували. Одну пілку лишали гладкою. Вгорі спідницю викінчували обшивкою завширшки у долоню. Гладкий перед закривали запаскою.

Взимку надівали такі ж спідниці з білого вовняного матеріалу, прикрашені вище колін стрічками жовтогарячого кольору.

Безрукавка (лейбик)

Лейбик шили з білого або брунатного домашнього сукна, опісля із синього купованого матеріалу. Спереду мав виріз, щоб було видно намисто. Застібався на ґудзики. У деяких околицях для кращого приталення вшивали ззаду два „клапті”.

Лейбик обводили червоно- жовтим вишитим рубцем, а спереду вишитими „коліщатками” у два ряди. Між ними прикріпляли жовті мідні ґудзики, а по краях звисали малі китички з червоної волічки. Часом замість коліщат пришивали куповані „драбинки” з червоної волічки.

Дівчата прикріплювали до лейбика ззаду вгорі широку стрічку „басабанку” або червону вовняну.

Фартушок (запаска)

Фартушок, який називали „запаска”, був з червоного купованого матеріалу, рясований. Він трошки коротший від спідниці. До нього пришита внизу фальбанка відмінного кольору, завширшки у три пальці. У деяких околицях робили фартух з двох однакових хусток; їх зшивали і також рясували.

Пояс (попружка)

Жінки підперізувались вузькою „попружкою” з чорної, білої і

Лейбик

червоної вовни, а поверх неї ще ширшими купованими „крайками”.

Рубець

Рубцем звали вузький кусень тонкого полотна, мережаний на кінцях, завдовжки 2 м. Його складали дуже дбайливо удвоє або втроє і закидали на спину. Кінці рубця спадали спереду на обидві руки. Він підтримував фацелик.

Взуття

До праці лемкині взували постоли „кирпці”. Взимку взувалися дуже дбайливо: завивали стопу вовняною онучкою, потім всю ногу залишками вовняних хусток „лишанками”. Поверх них обвивали ногу смугами полотна.

Постоли прив’язували до ноги вузькими вовняними шнурами „насторочанками” і намотували поверх щиколотки густо „наволокою”, себто грубим шнуром із чорної вовни.

У свято взували чоботи — „скірні” з підківками і цвяшками на зап’ятках.

Верхнє вбрання

Куртак (гунька) це вбрання на переходову пору року. Скроєне подібно до чоловічої гуньки, лиш більш приталене. Якщо було з чорного сукна, то на краях прикрашали аплікацією з білого сукна. А якщо з білого, то прикраси робили чорним і червоним шнуром.

Чоловіче вбрання лемківщини

Убір голови

Старші підстригали волосся спереду вище брів, а ззаду воно досягало до шиї. Молодші підстригалися коротше, лишаючи невеликий чуб спереду.

Улітку носили солом’яний капелюх „калап”, виплетений із стебел незрілої пшениці або жита. Готові пасма зшивали майстрі у форму капелюха. Головка капелюха невисока, криси невеликі загнуті з обох боків. У переходову пору лемки носили повстяний капелюх, опоясаний ремінцем з червоною випусткою. Парубки обвивали капелюх вовняними кольоровими шнурками, додаючи ще червоні півнячі пера або металеві квітки. Взимку носили шапку з овечого хутра з навушниками. Зверху була покрита синім сукном.

Сорочка

Опис крою і шиття сорочки подано в окремому розділі.

Комір сорочки був переважно стоячий, але часом і виложистий. Сорочка „навипуст” сягала нижче стеген. Щоб заправляти у штани, шили коротшу. Спереду застібали її гудзиком „запонкою”.

Чоловічі сорочки вишивали небагато. Комір і манжети прикрашені стібком „кривулькою” червоним і синім кольорами. На уставці також були декоративні стібки.

Штани (ногавки)

Улітку носили штани з конопляного полотна, а взимку з білого домашнього сукна. Полотняні звались „ногавки”, а зимові — „холошні”.

Викроювали дві ногавиці і сполучали вгорі клином. Його пришивали декоративним стібком, яким обводили й вирізи кишень. У холошні вшивали червоні або сині вертикальні смуги „лямпаси”.

Ремінь

У свято підперізувалися ременем з витисненим узором — „югасом”, завширшки 20-25 см.

У ньому були сховки на гроші, тютюн, сірники. Застібався на дві або три пряжки. До праці ремінь був вузький, без узорів.

Безрукавка (лейбик)

Чоловічі безрукавки шили із чорного домашнього сукна для роботи, а з купованого синього — на свято. Цей лейбик був до стеген і менше приталений, ніж жіночий. Його підшивали полотном. В ріжних околицях більш або менш прикрашений. Вздовж країв іде вузький орнамент, вишитий червоною і зеленою волічкою. Спереду має два ряди мідних гудзиків. По обох боках безрукавки вишита соснова гілка „косиця”; на кишенях вишивані ланцюжком зірки та коліщатка.

Взуття

На будень лемки взували постоли — „кирпці” з гарбованої шкіри. Вони зморщені із зовнішніх боків, а спереду скісно зшиті. Взимку обвивали стопу онучею, а вище щиколотки на литці — полотном аж під коліно. Прив’язували постоли до ноги вузькими шнурами „насторочанками”, а потім грубшими шнурками „наволоками” аж під коліно. Улітку ноги вище щиколотки не зав’язували. Поверх цього насували „холошні” або штани. До церкви і в гостину взували чоботи.

Верхнє вбрання

Гунька — це верхнє вбрання на переходову пору року. Її шили із білого або чорного домашнього сукна. Ззаду мала дві або три вставлені складки, з обох боків — клини. Сягала до стеген. Білу прикрашали чорним шнуром, а чорну — чорним і червоним.

Сердак — одяг на зиму. Його шили із домашнього чорного або брунатного сукна. Крій простий

— до перегнутого по ширині ма- теріялу додавали з боків рукави і клини. Сягав до колін. Обведений чорним шнуром. Застібався на одну застібку у стані.

Чуганя — найдавніше і найбільш притаманне лемкам верхнє вбрання. Це широкий плащ із домашнього сукна, що сягав нижче колін або й до щиколоток.

З обох боків вшиті клини і рукави. Широкий комір скроєний з однієї ширини матеріалу, ззаду

Лемко в чугані

сягав нижче стану. Чуганю обводили білим шнуром, а на кінці коміра був узір, виконаний білим шнурком. З коміра звисали довгі білі зв’язані тороки. Рукави чугані короткі і внизу зашиті, їх вживали замість кишень. Чуганю накидали поверх гуні або сердака. В негоду можна було закинути комір на голову і зав’язати його тороками.

Кожушок — це єдиний хутряний одяг на Лемківщині. Жіночий сягав до стеген, а чоловічий до колін. Його кроїли із перегнутої овечої шкіри, робили виріз на шию і розріз спереду. Нижню частину шили із скісно скроєних шкір. Поли вздовж і ззаду прикрашали квітчастим орнаментом з волічки.