Цікаво знати. Культурні та національні традиції. АВТЕНТИЧНА УКРАЇНА

БЛУКАЮЧИ ПО ІНТЕРНЕТУ, ШУКАЮЧИ ЦІКАВИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ СВОГО БЛОГУ Я ЗНАЙШЛА ДУЖЕ ЦІКАВИЙ ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ ФІЛЬМ. ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ ЙОГО, Я ДИВИЛАСЯ НЕ ВІДРИВАЮЧИСЬ. ІНШИМИМ СЛОВАМИ - Я НЕ МАЮ СЛІВ.

ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ПРОЕКТ: «КОД НАЦІЇ»

Жанр: документальний

Країна: Україна

Рік: 2014

Тривалість: 69:03

Мова: українська

Телеканал / кіностудія: ТРК Україна

Режисер: Іларіон Павлюк

«Код нації» — це масштабне дослідження, котре з точки зору різних наук з'ясовувало, що таке українська нація і що допомагає українцям зберегти національну ідентичність. На замовлення каналу «Україна» проект зняли режисери-документалісти Іларіон Павлюк, Володимир Рибась та Олег Рогожа.

«Код нації» є не першим документальним проектом цих телевізійників, знятим на замовлення каналу «Україна». У 2012 році глядачеві було представлено дослідницький проект «ДНК. Портрет нації», а у 2013 році — «ДНК 2. У пошуках жінки».

Сюжет:

Іларіон Павлюк, автор документального проекту «Код нації»: «У нашому фільмі ми шукали унікальний ключ до розкриття таємниці українців — того, що саме робить нас народом зараз, і дозволяло тисячоліттями переживати негаразди, які стирали з мапи цілі країни. Ми хочемо не просто показати українцям, чим саме відрізняємося від інших націй, але й проаналізувати нашу ментальність. Ми розповімо, де саме прошитий таємничий алгоритм, який робить нас усіх українцями. І цей алгоритм ми умовно назвали «кодом нації». 

Цікаво знати. Культурні та національні традиції. АВТЕНТИЧНА УКРАЇНА

 21-22 ГРУДНЯ  «КАРАЧУН». ДЕНЬ ЗИМОВОГО СОНЦЕСТОЯННЯ

«Стояше вся осенина дъждева отъ Госпожина дни до Корочуна»

У річному циклі зимових святкувань найголовнішим українським родинним, громадським і культовим святом було свято “Корочуна”. Астрономічно припадає на 21 грудня о 23:03.

Назву Корочун (коротун, калатун, колотун) трактують по-різному, зокрема “як свято дня, що ступнево збільшується (ніч скорочується), як назву сонячних променів, що входять з цього часу під земну кору”. На думку К.Сосенка, вірування у Корочуна сягають культу сонця, поширеного в українських віруваннях. Святкування Корочуна-Різдва відбувалося з початку грудня до 7 січня. Це Свято Новоліття — кінця і початку літочислення.

З 21 на 22 грудня найдовша ніч в році — чаклунська, містична ніч Корочуна, а на ранок — з'являється нове, “ніби заново народжене” Яр-Сонечко — зимове Новоліття, починається Нове Коло — день починає потихеньку додаватися, починається свято Коляда (деякі Роди святкують як Корочун) — це Білі святки і приурочені вони до Зимового сонцестояння — з 22 грудня.

Прадавня назва зимового сонця Корочун є в українців, в словаків, в росіян, в румунців, в угорців, в молдаван, в болгар та ін. Вважають, що Корочун — це назва слов'янського Бога Зими, смерті Сонця. Дослівно цю назву можна пояснити і як короткий день, тобто Бог найкоротшого дня у році. Поступово в народній свідомості Карачун зблизився з Морозом, який сковує холодом землю, ніби занурюючи її у смертний сон.

Зимове сонцестояння вважається початком астрономічної зими. Сонце “стоятиме” впродовж трьох днів (звідки й походить власне назва “сонцестояння”), а потім почне поступово підніматися над горизонтом — його “небесний шлях” збільшуватиметься, а світовий день почне прибувати. Здавна саме це триденне “завмирання” Сонця і наступне його “народження” святкувалося як Свято народження Сонця — або Різдво Божича Коляди. Божич — це молоде Сонце.

Закінчується Корочун — найтемніша частина року. Разом із житнім снопом, Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду. На столі дванадцять страв — за числом місяців року. Першу ложку куті старійшина Роду підкидає до стелі і промовляє: «Дідів кутею пом'яніте і чаркою не обменіте». У цю святу ніч душі предків, символічно втілені в дідухові, злітаються до своїх родів.

Особливою владою наділялися в цей час темні сили, які дуже близько підступали до світу живих. У цей день люди повсюдно розводять вогонь, палять багаття — допомагаючи тим самим відродитися Сонцю. Так людина усвідомлює себе частиною Природи і бере посильну участь в процесах, що відбуваються в ній.

На третій день після відродження Сонця, коли прибуток сонячних хвилин стане найбільш помітний (“Cонце набере сили”), народ святкує Коляду — це день народження нового Сонця.

Календарно-обрядові звичаї в давні часи суворого узгоджувалися з астрономічним станом Космосу, завдяки чому в праукраїнців виробились космогонічні міфи про Сотворення світу, великодні, купальські, обжинкові релігійні тексти, що дійшли до нас у фольклорних записах.

«Ось і прийшов Карачун Зимі! Сонце на Літо, а Зима на Мороз повернулись!»

Джерело: Войтович. Зимовий цикл народної обрядовості

Цікаво знати. Шедеври світового мистецтва

Ванесса Белл

1879 р. народилася в сім’ї літератора Лесли Стівена і  його дружини Джулії Дакворт.

1894 р. бере перші уроки малювання.

1895 р. смерть мами.

1896 р. відвідує заняття в художній школі Південного Кенсінгтона.

1901 р. вступає до школи живопису при Королівській Академіїї.

1904 р. смерть батька. Разом з сестрою, Вірджінією та братами Тобі та Адрианом подорожують по Європі. В Парижізнайомиться із своїм майбутнім чоловіком, Клайвом Беллом. Після повернення в Лондон поселяється разом із сім’ю в Блумсбері.

1905 р. початок «четрегових» вечорів у будинку в Блумсбері . Організовує П’ятничний клуб.

1906 р. від тифу помирає Тобі.

1907 р. виходить заміж за Клайва Белла.

1908 р. зявляється на світ старший син, Джуліан.

1910 р. народжується другий син, Квентін.

1911 р. початок роману з Роджером Фраєм.

1912 р. Вірджинія Стивен виходить заміж за Леонарда Вулфа, сім’я переїзжає в орендований ними Ешем-хаус в Сусексі   .

1914 р. зайомится зв Парижі з Пабло Пікасо, початок роману з Дунканом Грантом.

1918 р. народжується донька Анжеліка.

1922 р. персональна виставка в Незалежній галереї.

1937 р. в Іспанії загинув Джуліан, старший син.

1939 р. переїжджає на постійне проживання в Чарльстон.

1941 р. самогубство Вірджінії Вулф.

1961 р. помирає в Чарльстоні.

Хризантеми (1920)

Яблука Будинок 46 на Гордон-сквер (1909-10)

Інтер'єр зі столом (1921)

Ставок в Чарльстоні

Троянди в китайській вазі (1947)

Портрет Айріс Три (1915)

Портрет Вірджинії Вулф в шезлонгу (1912)

Портрет Девіда Гарнета

Портрет Леонарда Вулфа

Портрет місіс Грант (1934)

Портрет місіс Сент-Джон Хатчінсон (1915), Галерея Тейт, Лондон

Розписна ширма (1913)

Малюнок для тканини (1913)

 Натюрморт з глечиком (1931-32), Міський музей, Бредфорд

Натюрморт на розі камінної полиці (1914), Галерея Тейт, Лондон

Останній автопортрет в Чарльстоні

Паперові квіти в пляшці

Пляж в Стадленде (бл. 1912), Галерея Тейт, Лондон

Генрієтта і Джуліан у садового ставка в Чарльстоні

Жінка в хутрі

Кухня в Чарльстоні (1943)

Майстерні Омега

Абстракції

Бесіда в Ешем-хаусі (1912), Мистецька збірка університету, Хол

Відкриті двері (1926)

5 клас № 9 ЩО ТАКЕ КОНСТРУКЦІЯ І ПРОПОРЦІЇ

5 клас

№ 9

ЩО ТАКЕ КОНСТРУКЦІЯ І ПРОПОРЦІЇ

Мета: ознайомити учнів з поняттями «конструкція», «пропорції»; навчити аналізувати предмети, визначити конструктивну будову та пропорції предметів

Оснащення: будь-які графічні матеріали – принести олівці, гумки та аркуші паперу; репродукція твору – А.Дюрера «Лінійно конструктивний малюнок голови», конструктивне зображення вази

Тип уроку: комбінований урок

ХІД УРОКУ

1.      ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

2.      МОТІВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

За словами видатного художника-педагога П.П.Чистякова, «предмет необхідно зображувати не тільки таким. Яким він здається нашому оку, а яким він є, яким існує в натурі».

Ось сьогодні дізнаємося. Що необхідно знати для правильного і правдивого зображення всього того, що нас оточує.

3.      ВИКЛАДЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Художникові, який хоче правдиво зобразити ці речі, зрозуміло, що необхідно визначити конструкцію предмета (особливо якщо предмет складної форми) та його пропорції.

Давайте розберемося у цих досить складних поняттях. Що ж таке конструкція предмета?

Конструкція – це побудова, взаємне розташування частин зображення.

Лінійно-конструктивна побудова повертає художника до його вміння «бачити предмети наскрізь»: чи то проста об'ємна форма, чи то складна форма (наприклад, ваза чи голова).

Якщо ми намагаємося побудувати конструкцію будь-чого, нам не обійтись без знання пропорцій. Саме пропорції обумовлюють правильне зображення характерних рис предмета чи об’єкта.

Пропорції (зв’язки частин і цілого) – один з найважливіших засобів гармонізації. Під пропорцією розуміється відношення частин цілого між собою і цілим.

Пропорція визначає співвідношення окремих частин, предметів і явищ між собою. Пропорція – одна із головних засобів, який застосовують у мистецтві, архітектурі, техніці, художньому конструюванні. Правильне встановлення пропорцій у своїй єдності – це пропорційно-гармонічний лад, порушення якого позбавляє зображення художньої виразності.

Фізкультхвилинка

4.      САМОСТІЙНА ПРАКТИЧНА РОБОТА УЧНІВ

Зображення поруч кількох різних ваз (або кількох різних коробів)

5.      АКУТАЛІЗАЦІЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ

·         Що таке пропорції предметів?

·         Що таке конструкція предмета чи об’єкта?

·         Чи залежить зовнішній вигляд предмета від його пропорцій? А від конструкцій?

6.      ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1.    Підбиття підсумків

2.    Визначення завдання для підготовки до наступного уроку: принести олівці, гумки та аркуші паперу; звернути увагу на пропорції обличчя батьків, конструкцію однакових предметів удома (ваз, чашок, меблів та шн.).

3.    Завершення уроку

ДЕМОНСТРАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Цікаво знати. Культурні та національні традиції.Одяг Закарпаття.

Одяг закарпаття

Дівчина із Закарпаття.

Сорочка з вишитою смугою спереду під шиєю та на рукавах (розріз сорочки ззаду); спідниця (плат) у складки вгортає майже всю постать; пояс тканий з кольорової вовни, зав 'яза- ний спереду; безрукавка ,,лейбик” з квітчастої тканини; волосся заплетене у дві коси, над вухами прикріплені маленькі віночки з квітів і намистин; чорні чоботи.

Узір на рукави хрестиками темночервоними й чорними нитками з додатком синього та зеленого кольору. Поздовжній узір, що йде серединою рукава нижче ліктя, закінчується поперечною смугою. Спереду сорочка має прямокутну вишивку, подібну до узору на рукаві (її звуть „пазухою”).

Закарпаття обіймає сучасну Закарпатську область. Описуємо одяг центрального простору між ріками Теребля, Боржава, а на півдні Тиса, поміж містами Свалява, Міжгір’я, Севлюш і Тячів, включно з Хустом. Це неправильний чотирикутник, що включає підгір’я і врожайну рівнину.

Закарпаття було частиною Київської держави, а після її занепаду в XIII ст. ті землі перейшли під мадярську владу аж до кінця І світової війни. Між І і II світовими війнами Закарпаття належало до Чехо-Словацької республіки. В цей час у закарпатців відновилася українська національна свідомість.

На просторі між ріками Тереблею, Боржавою й Тисою первісне бойківське вбрання стало підставою притаманного Закарпаттю одягу з його особливими прикметами.

Жіноче вбрання закарпаття

Зачіска й убір голови

У свято дівчата заплітали волосся, починаючи над вухами, у дві коси, а низько на потилиці сплітали в одну. Місце сплетення покривали широкою узористою стрічкою; у коси вплітали вузькі стрічки „пантлики” або кольорові шнурки, що закінчувались пучками кульок із різнокольорової волічки.

На знак дівування носили вінки з барвінку, прикрашені живими або волічковими квітами. Вінок мав твердий спід із лубка, був обведений темним матеріалом та прикрашений намистинами. Його носили високо на маківці, а ззаду він мав підвищення з барвінку й квіток у формі чуба. Над вухами, окремо від вінка, чіпляли малі віночки з намистин і квітів. Таку прикрасу пізніше вбирала тільки молода на весілля.

В негоду дівчата покривали голову яскравочервоною або зеленою хусткою — „платиною”.

Молодиці збирали волосся на тім’ї, міцно скріплювали шпильками, а тоді покривали чепцем із чорного шовку. В деяких околицях чепець робили самі з вишитого різнокольоровими квітами квадратного кусника шовку, підшитого полотном. Він був зібраний до обводу голови і збирки над чолом творили піднятий кут, званий „кутком”. Ззаду до краю чепця чіпляли вузькі кольорові стрічки, що спадали на потилицю. У більшості сіл носили чепці, куповані у містечках на базарі.

У перехідну пору року чи взимку покривали голову купованою хусткою темного кольору.

Намисто

При шиї надівали силянки — „партки” або „сплетеники”, себто нанизані на кінському волосі узорами дрібні намистини, а нижче — кілька разків дрібних скляних кораликів.

Сорочка

Святкові і буденні сорочки шили з конопляного полотна. Кроїли їх „до уставки” з 3-5 полотнищ. Верх станка збирали на міцну нитку й викінчували обшивкою. Особливістю сорочки був розріз ззаду. Зібрані рукави викінчували вузьким вишитим манжетом (зарукавником) або т. зв. „фодрою”, яка на кінці мала кольорову обвідку, а на зап’ястку — вишивку.

Прикрашали сорочки різно:

1. „Пазуха” — на переді сорочки витканий або вишитий вузький узір. Якщо вишитий, то його прикріпляли стібком „зубцями” до збирок сорочки; узір підбирали до вишивки на рукаві. Розріз сорочки ззаду.

2. „Рамовання” — на густих збирках спереду сорочки вишиті різнокольорові лінії в квадраті.

3. „Вузька уставка” — вишивка вгорі рукавів. Нижче посередині ромбовидний мотив. Вузький бічний узір обводить рукави з обох боків аж до манжет.

4. „Заспульниця” — майже уся поверхня рукавів від уставки до ліктя покрита густим вишиттям у квадраті, обведенім зубцями.

Ці чотири різновиди притаманні різним частинам описаного простору.

Поясний одяг Спідниця (плат)

Плат шили з трьох або й чотирьох пілок фабричного ма- теріялу. Молоді дівчата вибирали матерію яскравих кольорів у дрібні квітчасті узори, молодиці

— спокійніших відтінків, а старші жінки — чорну. Плат був густо наморщений; угорі замість пояса мав широку тверду обшивку. В деяких околицях його прикрашали стрічками, пришитими на висоті колін. Ззаду плат не сходиться й у тому місці видко густі збирки сорочки.

Пояс

Його ткали з кольорової вовни. Пояс обіймав стан двічі; дівчата зав’язували його спереду, а молодиці ззаду.

Безрукавка

Безрукавка поширена тут скрізь; подекуди вона з того ж самого матеріалу, що й плат. На півночі безрукавку кроїли вільнішу зтемносинього або чорного сукна. На півдні носили безрукавку тільки дівчата; була пошита з однокольорового або квітчастого матеріалу; поли і пройми обведені кольоровими стрічками; довжина

— до стану.

Взуття

До роботи жінки носили шкіряні постоли. Ноги обвивали онучами, поверх них натягали шкарпетки з білої вовни. Постоли прив’язували до ноги тонкими ремінцями („строк”) або грубими вовняними шнурами („волоки”). До церкви і в гостину взували чоботи з твердими халявами. Останнім часом носили ще й міські черевики („боканчі”) і пів- черевики („топанки”).

Верхній одяг

Гуня або петек — це давній одяг (зразок закарпатської свити). Шили його з білого, сірого або чорного доморобного сукна, витканого так, що лицева сторона покрита довгим пишним ворсом. Крій неприталений, довжина — до колін або й нижче; рукави дуже довгі, звисають нижче колін.

Уйош (мадярська назва) — куртка з купованого сукна. Скроєна з одного полотнища, перегнутого удвоє, мала стоячий комір і манжети відмінного кольору; сягала до стану.

Чоловіче вбрання закарпаття

Убір голови

Волосся у старших чоловіків сягало шиї, молодші підстригалися коротше. Повстяні чорні капелюхи з малою головкою та невеликими крисами купували на ярмарку й носили увесь рік. У господарів вони обвиті стрічкою, а в парубків прикрашені квітами на шпильках. Узимку одягали ,,клебаню” з сірого смушку, а в мороз — високу мохнату „кучму”.

Сорочка

Сорочку шили з конопляного полотна. Святкову прикрашали на грудях від коміра аж до стану стовпчиками, вишитими настилом білими нитками. Близько до пазухи був вузенький хрестиковий узір. Виложистий неширокий комір і манжети вишиті білими нитками; застібали комір двома червоними або синіми ґудзичками.

Штани (ногавиці)

Штани шили з домашнього комбінованого сукна (основа льняна, уток вовняний). Крій їхній подібний до бойківських, тільки вужчі внизу. Єдина прикраса — вузенька чорна або темносиня смуга, вставлена у шви з обох боків. Вгорі викінчені вузьким поясом із полотна, крізь який протягнений очкур.

Ремінь

Широкий шкіряний пояс на дві або три пряжки був прикрашений карбованим узором, мав сховки на гроші й тютюн. Молоді хлопці носили вужчий ремінь.

Взуття

Головне взуття це постоли — „ходаки”. Ногу вгортали аж під коліно у довгу смугу полотна — „платянку”. Тоді взували постіл і „волоками”, протягненими крізь петлі, прив’язували його до ноги та кілька разів обв’язували ногу навколо щиколотки. Пізніш чоловіки носили шнуровані черевики „боканчі”.

Верхній одяг

Вуйош (уйош) — одяг на холодну пору року, пошитий з тієї ж самої доморобної тканини, що й штани, а пізніш із фабричної.

На комірі, кишенях і манжетах був прикрашений смугою чорного або темносинього оксамиту.

Вуйош шили однаково для чоловіків і жінок. Чоловічий мав ззаду „драґун” — поперечну кольорову смугу вище стану з оксамиту. Жіночий не мав горішньої кишені; над нижньою кишенею й манжетами мав прикрасу — оксамитну ключку.

Кожух — вбрання з овечого хутра носили в північній частині взимку. Шили його з 4-5 овечих шкір. Найбільшу шкіру складали впоперек удвоє, вирізували отвір на шию, розрізували поли, вирізували пройми для рукавів. Ззаду в стані вшивали одну або дві приморщені шкіри. Шви прикрашали червоною волічкою.