Одяг закарпаття
Дівчина із Закарпаття.
Сорочка з вишитою смугою спереду під
шиєю та на рукавах (розріз сорочки ззаду); спідниця (плат) у складки вгортає
майже всю постать; пояс тканий з кольорової вовни, зав 'яза- ний спереду;
безрукавка ,,лейбик” з квітчастої тканини; волосся заплетене у дві коси, над
вухами прикріплені маленькі віночки з квітів і намистин; чорні чоботи.
Узір на
рукави хрестиками темночервоними й чорними нитками з додатком синього та
зеленого кольору. Поздовжній узір, що йде серединою рукава нижче ліктя,
закінчується поперечною смугою. Спереду
сорочка має прямокутну вишивку, подібну до узору на рукаві (її звуть
„пазухою”).
Закарпаття обіймає сучасну Закарпатську
область. Описуємо одяг центрального простору між ріками Теребля, Боржава, а на
півдні Тиса, поміж містами Свалява, Міжгір’я, Севлюш і Тячів, включно з Хустом.
Це неправильний чотирикутник, що включає підгір’я і врожайну рівнину.
Закарпаття було частиною Київської
держави, а після її занепаду в XIII ст. ті землі перейшли під мадярську владу
аж до кінця І світової війни. Між І і II світовими війнами Закарпаття належало
до Чехо-Словацької республіки. В цей час у закарпатців відновилася українська
національна свідомість.
На просторі між ріками Тереблею,
Боржавою й Тисою первісне бойківське вбрання стало підставою притаманного
Закарпаттю одягу з його особливими прикметами.
Жіноче вбрання
закарпаття
Зачіска й убір голови
У свято дівчата заплітали волосся, починаючи над вухами, у дві коси, а
низько на потилиці сплітали в одну. Місце сплетення покривали широкою узористою
стрічкою; у коси вплітали вузькі стрічки „пантлики” або кольорові шнурки, що
закінчувались пучками кульок із різнокольорової волічки.
На знак дівування носили вінки з барвінку, прикрашені живими або
волічковими квітами. Вінок мав твердий спід із лубка, був обведений темним
матеріалом та прикрашений намистинами. Його носили високо на маківці, а ззаду
він мав підвищення з барвінку й квіток у формі чуба. Над вухами, окремо від
вінка, чіпляли малі віночки з намистин і квітів. Таку прикрасу пізніше вбирала
тільки молода на весілля.
В негоду дівчата покривали голову яскравочервоною або зеленою хусткою —
„платиною”.
Молодиці збирали волосся на тім’ї, міцно скріплювали шпильками, а тоді
покривали чепцем із чорного шовку. В деяких околицях чепець робили самі з
вишитого різнокольоровими квітами квадратного кусника шовку, підшитого полотном. Він був зібраний до обводу
голови і збирки над чолом творили піднятий кут, званий „кутком”. Ззаду до краю
чепця чіпляли вузькі кольорові стрічки, що спадали на потилицю. У більшості сіл
носили чепці, куповані у містечках на базарі.
У перехідну пору року чи взимку покривали голову купованою хусткою темного
кольору.
Намисто
При шиї надівали силянки — „партки” або „сплетеники”, себто нанизані на
кінському волосі узорами дрібні намистини, а нижче — кілька разків дрібних
скляних кораликів.
Сорочка
Святкові і буденні сорочки шили з конопляного полотна. Кроїли їх „до
уставки” з 3-5 полотнищ. Верх станка збирали на міцну нитку й викінчували
обшивкою. Особливістю сорочки був розріз ззаду. Зібрані рукави викінчували
вузьким вишитим манжетом (зарукавником) або т. зв. „фодрою”, яка на кінці мала
кольорову обвідку, а на зап’ястку — вишивку.
Прикрашали сорочки різно:
1. „Пазуха” — на переді сорочки витканий або вишитий вузький узір. Якщо
вишитий, то його прикріпляли стібком „зубцями” до збирок сорочки; узір
підбирали до вишивки на рукаві. Розріз сорочки ззаду.
2. „Рамовання” — на густих збирках спереду сорочки вишиті різнокольорові
лінії в квадраті.
3. „Вузька уставка” — вишивка вгорі рукавів. Нижче посередині ромбовидний
мотив. Вузький бічний узір обводить рукави з обох боків аж до манжет.
4. „Заспульниця” — майже уся поверхня рукавів від уставки до ліктя покрита
густим вишиттям у квадраті, обведенім зубцями.
Ці чотири різновиди притаманні різним частинам описаного простору.
Поясний одяг Спідниця (плат)
Плат шили з трьох або й чотирьох пілок фабричного ма- теріялу. Молоді
дівчата вибирали матерію яскравих кольорів у дрібні квітчасті узори, молодиці
— спокійніших відтінків, а старші жінки — чорну. Плат був густо наморщений;
угорі замість пояса мав широку тверду обшивку. В деяких околицях його
прикрашали стрічками, пришитими на висоті колін. Ззаду плат не сходиться й у
тому місці видко густі збирки сорочки.
Пояс
Його ткали з кольорової вовни. Пояс обіймав стан двічі; дівчата зав’язували
його спереду, а молодиці ззаду.
Безрукавка
Безрукавка поширена тут скрізь; подекуди
вона з того ж самого матеріалу, що й плат. На півночі безрукавку кроїли
вільнішу зтемносинього або чорного сукна. На півдні носили безрукавку тільки
дівчата; була пошита з однокольорового або квітчастого матеріалу; поли і пройми
обведені кольоровими стрічками; довжина
— до стану.
Взуття
До роботи жінки носили шкіряні постоли.
Ноги обвивали онучами, поверх них натягали шкарпетки з білої вовни. Постоли
прив’язували до ноги тонкими ремінцями („строк”) або грубими вовняними шнурами
(„волоки”). До церкви і в гостину взували чоботи з твердими халявами. Останнім
часом носили ще й міські черевики („боканчі”) і пів- черевики („топанки”).
Верхній одяг
Гуня або петек — це давній одяг (зразок
закарпатської свити). Шили його з білого, сірого або чорного доморобного сукна,
витканого так, що лицева сторона покрита довгим пишним ворсом. Крій
неприталений, довжина — до колін або й нижче; рукави дуже довгі, звисають нижче
колін.
Уйош (мадярська назва) — куртка з
купованого сукна. Скроєна з одного полотнища, перегнутого удвоє, мала стоячий
комір і манжети відмінного кольору; сягала до стану.
Чоловіче вбрання
закарпаття
Убір голови
Волосся у старших чоловіків сягало шиї,
молодші підстригалися коротше. Повстяні чорні капелюхи з малою головкою та
невеликими крисами купували на ярмарку й носили увесь рік. У господарів вони
обвиті стрічкою, а в парубків прикрашені квітами на шпильках. Узимку одягали
,,клебаню” з сірого смушку, а в мороз — високу мохнату „кучму”.
Сорочка
Сорочку шили з конопляного полотна.
Святкову прикрашали на грудях від коміра аж до стану стовпчиками, вишитими
настилом білими нитками. Близько до пазухи був вузенький хрестиковий узір.
Виложистий неширокий комір і манжети вишиті білими нитками; застібали комір
двома червоними або синіми ґудзичками.
Штани (ногавиці)
Штани шили з домашнього комбінованого
сукна (основа льняна, уток вовняний). Крій їхній подібний до бойківських,
тільки вужчі внизу. Єдина прикраса — вузенька чорна або темносиня смуга,
вставлена у шви з обох боків. Вгорі викінчені вузьким поясом із полотна, крізь
який протягнений очкур.
Ремінь
Широкий шкіряний пояс на дві або три
пряжки був прикрашений карбованим узором, мав сховки на гроші й тютюн. Молоді
хлопці носили вужчий ремінь.
Взуття
Головне взуття це постоли — „ходаки”.
Ногу вгортали аж під коліно у довгу смугу полотна — „платянку”. Тоді взували
постіл і „волоками”, протягненими крізь петлі, прив’язували його до ноги та
кілька разів обв’язували ногу навколо щиколотки. Пізніш чоловіки носили
шнуровані черевики „боканчі”.
Верхній одяг
Вуйош (уйош) — одяг на холодну пору
року, пошитий з тієї ж самої доморобної тканини, що й штани, а пізніш із
фабричної.
На комірі, кишенях і манжетах був
прикрашений смугою чорного або темносинього оксамиту.
Вуйош шили однаково для чоловіків і
жінок. Чоловічий мав ззаду „драґун” — поперечну кольорову смугу вище стану з
оксамиту. Жіночий не мав горішньої кишені; над нижньою кишенею й манжетами мав
прикрасу — оксамитну ключку.
Кожух — вбрання з овечого хутра носили в
північній частині взимку. Шили його з 4-5 овечих шкір. Найбільшу шкіру складали
впоперек удвоє, вирізували отвір на шию, розрізували поли, вирізували пройми
для рукавів. Ззаду в стані вшивали одну або дві приморщені шкіри. Шви
прикрашали червоною волічкою.
